Поговори зі мною,  мамо

Задайте собі питання, коли ви в останній раз розмовляли зі своєю дитиною. «Вчора, тільки що», – відповісте ви собі. Але давайте замислимося, що це було, розмова або односторонній монолог, коли ви читали нотацію своєму чаду за його чергову провину. Найчастіше наші розмови з дітьми зводяться до читання нотацій: мовляв не можна так себе вести, або до риторичного питання: «Ну, що нового? …» Поставивши запитання, ми тут же про нього забуваємо і вже не чуємо, що нам каже дитина. А вона, нехай навіть ще маленька, бачачи таке ставлення, намагається якомога коротше відповісти або просто мовчить, все одно її не чують.

Але ж КОНТАКТ з батьками – це чи не один з стовпів безпеки вашої дитини. Саме через КОНТАКТ ви дізнаєтеся про проблеми і питання, які хвилюють ваше чадо і, вирішуючи з ним його проблеми, ви допомагаєте їй навчитися правильно поводитися в тій чи іншій ситуації.

Але чому наші діти не розповідають нам про свої проблеми? Частично тому, що саме ми не хочемо про це чути: то ми дуже зайняті роботою, то по телевізору йде улюблений серіал або футбол, то газета виявилася дуже цікавою, і нам не до дитини, не до її питань. І дитина залишається сам на сам зі своїми проблемами. І раптом ми помічаємо, що дитина вже виросла, і ми не знаємо, про що вона думає, які в неї друзі та інтереси. І коли ми задаємо їй питання, то отримуємо однозначну відповідь: «Все в порядку». Тепер ми хочемо поговорити з нею, але про що, як знайти той бажаний контакт, ми не знаємо.

Тому перше правило говоріть: як можна частіше говоріть з дітьми, допомагайте вирішувати їх, нехай навіть дріб’язкові, на вашу думку, проблеми. Зламалася її улюблена іграшка – попереживайте разом з нею, постарайтеся допомогти дитині в її горі. Не треба думати, що розмова по дорозі додому або в перерві між фільмами – це достатньо для вашої дитини, їй потрібна ваша постійна увага.

Якщо ваша дитина розповідає вам про те, як пройшов день, намагайтеся її не перебивати, слухайте уважно, і вже у жодному випадку не говоріть: «Ти все вигадуєш …» «Такого бути не може». Не виключено, що в оповіданні дитини може бути присутній елемент фантазії, але навіть ця фантазія повинна на чомусь базуватися. Це може бути пов’язано з сюжетом фільму, який ви недавно дивилися або нагадує дії вашого знайомого.

Наведу один невеликий приклад, в якому ви можете дізнатися і себе: жінка їде в автобусі зі своїм 5-річним сином. Хлопчик розповідає їй про те, як він провів час у дядька Слави, і раптом несподівано для матері робить висновок: «… дядя Слава поганий!» Мати, природно, ставить запитання, чому так вважає дитина і хлопчик відповідає,тому що на зупинці до них підійшла бездомна собака і дядько Слава вдарив її ногою, і тварина вдарилася об паркан. Жінка, не давши дитині договорити, «кинулася» на захист свого знайомого, звинувачуючи хлопчика, що він все це придумав, і що дядько Слава не міг так вчинити.

Спробуємо розібратися в ситуації, що склалася: по-перше, мати, сама того не бажаючи, образила дитину, звинувативши її в неправді, і, отже, наступного разу хлопчик навряд чи захоче поділитися з матір’ю побаченим, а отже, збільшується ризик стати жертвою злочину. По-друге, якщо навіть припустити, що дитина придумала всю історію або тільки її закінчення, то все одно її вигадка повинна була на чомусь базуватися, і випадок з собакою міг мати місце не в цей день, а в будь-який інший, і на тваринному місці міг бути хто завгодно, навіть людина.

З цього випливає, що ви повинні не тільки уважно слухати, а й аналізувати все сказане дитиною, цікавитися книгами, які вона читає, дивитися фільми, які вона дивиться. Але цей зв’язок не повиннен бути одностороннім, тобто ви цікавитесь її справами, але до своїх її не допускаєте. При такому варіанті ви скоро побачите, що дитина вам повністю не довіряє, щось приховує від вас. Тому намагайтеся спільно з нею вирішувати не тільки її проблеми, а й свої, розкажіть їй про те, що вас хвилює. І тоді у вас буде з дитиною повний КОНТАКТ, а значить, ви зможете її убезпечити і допомогти їй вчасно прийняти правильне рішення.